Меню

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СІЛЬСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

Селянин, який міркує, чи зайнятися сільським зеленим туризмом, неодмінно запитає себе або почує від інших:
1)Чи законна така діяльність?
2)Чи треба реєструватися підприємцем?
3)Чи треба отримувати ліцензії або інші дозволи від чиновників?
4)Які саме податки та збори треба платити?
5)Як припинити займатися сільським зеленим туризмом? Спробуємо відповісти на ці запитання.

1. У законодавстві України сільський зелений туризм розглядається як одна із послуг, що може надаватися в рамках господарської діяльності особистих селянсь­ких господарств. Тому вирішення комплексу організаційно-правових питань щодо розвитку сільського зеленого туризму необхідно розглядати через призму правово­го становища особистих селянських господарств, правовий режим землі та майна цих господарств, основних засад господарської діяльності особистих селянських господарств тощо.
За законом України "Про особисте селянське господарство" № 742 від 15 травня 2003 року, юридична природа ОСГ полягає в тому, що це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з викорис­танням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільсько­го зеленого туризму. Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського по­рядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-право­вих актів. Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.
Передусім, закон визначає особисте селянське господарство як вид госпо­дарської діяльності, яка здійснюється з метою надання послуг з використанням майна ОСГ у сфері сільського зеленого туризму.
Отже сільський зелений туризм є законним видом діяльності. Сільський зелений туризм визнано окремим видом туризму, розвиток якого є пріоритетним напрямом державної політики у статтях 4 та 6 Закону України "Про туризм", № 324 від 15.09.1995 р.
Хоча особливості здійснення сільського зеленого туризму як виду діяльності мо­жуть визначатися лише окремим законом, проект Закону України "Про сільський зе­лений туризм" досі знаходиться на розгляді у Верховній Раді України.
Проте, найбільш важливим з нещодавно прийнятих актів законодавства у цій сфері можна вважати Постанову КМУ "Про затвердження Порядку надання послуг з тимчасового розміщення (проживання)" № 297 від 15.03.2006 р.
Поданий Президентом законопроект № 1363, що передбачав скасування сер­тифікації у сфері туристичної діяльності, було відхилено Верховною Радою у квітні 2008 р.
У зв'язку з цим треба уточнити, що подальший аналіз стосується діяльності у сфері індивідуального, а не колективного проживання (розміщення) "зелених" ту­ристів, тобто не більше 10 осіб в одній садибі та строком не більше одного місяця.
В такому випадку законодавство України прямо встановлює, що сільський зеле­ний туризм як вид діяльності дозволів не потребує реєстрації фізичної особи як підприємця (п. 7 Постанови КМУ № 297/2006). Якщо необхідно показати туристам певні місцеві пам'ятки або природні принади округи, то ці послуги (туристичний супровід) потребують спеціальної освіти та дозволу.
Обов'язки фізичних осіб, які є власниками або орендарями садиб і не зареєструвалися як підприємці, включають - крім подання декларації про доходи до податкової інспекції - подання статистичних відомостей до місцевих органів виконавчої влади, а також ведення книги реєстрації туриста.
Варто також перевірити, чи не прийняли місцеві державні адміністрації програми розвитку туризму, зокрема, сільського. Такі програми передбачають збір даних про власників садиб, які можуть надавати послуги з розміщення і харчування туристів, а також допомогу з інформування власників садиб про потенційних туристів і навпаки, інформування туристів про власників садиб, які надають послуги.
Власник садиби має право отримувати інформацію, необхідну для своєї діяльності у сфері туризму, в державних органах та сільських і селищних радах, а також брати участь у розробці місцевих програм розвитку сільського зеленого туризму (стаття 24 Закону України "Про туризм").
Окремою формою підтримки в багатьох місцевих програмах визнано надання державною службою зайнятості дотацій безробітним, які підтвердили намір започаткувати власну справу в сфері сільського туризму і згодні зареєструватися як приватні підприємці.

2. Для надання послуг із розміщення та харчування туристів власнику садиби не обов'язково реєструватися як приватному підприємцю (стаття 9 Закону України "Про туризм"). Крім того, власник садиби може сплачувати внески на своє пенсійне та соціальне страхування добровільно, якщо в цьому виникне потреба.
Чи зможе власник садиби найняти працівника, якщо це буде необхідно у розпал туристичного сезону? Так, зможе. Трудові договори між власником садиби, який не зареєструвався як підприємець, та працівниками укладаються тільки письмово і підлягають реєстрації протягом одного тижня у місцевому органі служби зайнятості за місцем проживання працівника (стаття 24-1 Кодексу законів про працю).

3. Ліцензування послуг із розміщення та харчування туристів законом не вимагається. В статті 5 закону України "Про туризм" це виписано дуже чітко і в Законі України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" № 1775 від 01.06.2000 р. ліцензії для цих видів діяльності не передбачені.
Питання про правомірність застосування обов'язкової сертифікації послуг з розміщення (проживання) та послуг харчування до громадян, які не зареєструвалися як підприємці, як того потребує нова редакція Правил обов'язкової сертифікації послуг з тимчасового розміщення (проживання) (затверджено Наказом Держстандарту № 37 від 27.01.1999 р.) наразі розглядається адміністративними судами.


Власник садиби може звернутися із заявкою про надання категорії своїй садибі як туристичного об'єкта добровільно, якщо це потрібно для задоволення запитів туристів. Але це його право, а не обов'язок (стаття 19 Закону України "Про туризм").


Також власник садиби не зобов'язаний мати освіту за спеціальністю "готельне господарство", щоб надавати послуги з розміщення і харчування туристів. Проте, треба пам'ятати, що в разі наявності десяти або більше місць для розміщення ту­ристів, власник садиби буде зобов'язаний виконувати вимоги Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг (Наказ Державної туристичної адміністрації України № 19 від 16.03.2004 p.).
Договори з розміщення туристів (оренди житла можуть бути і письмовими, і ус­ними (в т.ч. шляхом телефонних заявок). Але бажано скористатися письмовими зразками, бо якщо туристи заподіють якусь шкоду садибі, буде легше довести ви­моги її власника.
Навіть за тривалого проживання туристів у садибі треба пам'ятати, що договори з їх розміщення потребують нотаріального засвідчення та реєстрації в органах технічної інвентаризації тільки якщо строк дії договору перевищує 36 місяців (стаття 793 Цивільного кодексу України). Але щоб уникнути порушення пункту 9.1 Закону про податок з фізичних осіб, строк перебування одного туриста власнику садиби, який не є підприємцем, краще вказувати не більше 15 днів. Тоді вимоги засвідчува­ти або реєструвати такі договори також будуть незаконними.
На вимогу туриста власник садиби може видавати заповнений власноруч доку­мент, який зазначає строк розміщення, вартість основних і додаткових послуг, а також прізвище та ім'я туриста.
Важливо, що власники садиб, які не зареєструвалися як приватні підприємці, можуть укладати саме договори на розміщення туристів, а не їх туристичне обслу­говування. Але власник садиби може укласти договори не з окремим туристами, а з туристичною фірмою.
4. Податки та збори щодо сільського туризму насправді можуть бути не таки­ми обтяжливими, як виглядає під час читання понад ЗО законів та декретів України про оподаткування.
Власнику садиби, який не зареєструвався як приватний підприємець, треба пам'ятати такі положення.
Послуги з розміщення і харчування туристів не звільнені від сплати податку на додану вартість. Але прибуток від оренди житла не підлягає оподаткуванню цим податком незалежно від суми (пункт 3.2.2 Закону України "Про податок на дода­ну вартість" № 168 від 03.04.1997 p.). Послуги з харчування туристів підлягати­муть обов'язковій сплаті податку на додану вартість тільки якщо протягом ос­танніх календарних 12 місяців сума доходу від цих послуг перевищить 300 тисяч гривень (пункт 2.3.1 вищезазначеного Закону). Отже, якщо власник садиби за період, наприклад, з 1 березня 2007 р. по 1 березня 2008 р. отримає прибуток від послуг за харчування 200 тисяч гривень, то реєструватися платником податку на додану вартість він не зобов'язаний, але може це зробити добровільно.
Доходи від оренди житла та інших приміщень садиби оподатковуються за за­гальною ставкою податку з доходів фізичних осіб 15%. Проте на цю суму не нара­ховуються збори на обов'язкове пенсійне та соціальне страхування, оскільки влас­ник садиби тільки надає у користування своє майно, а не виконує при цьому інші платні роботи чи послуги для туристів (лист Пенсійного фонду України № 1852/04 від 27.02.2004 p.).
Крім того, власник садиби, який не зареєструвався як підприємець, веде книгу обліку доходів, не зобов'язаний фіксувати свої витрати, пов'язані з розміщенням туристів у садибі. Річ у тім, що при поданні річної податкової декларації, власник садиби має право повернути собі 25% одержаного від оренди житла доходу без додання документів, які підтверджують витрати, як це вимагається від підприємців. Таке право власника садиби передбачено в чинному додатку 6 до Інструкції про прибутковий податок з громадян № 12 від 21.04.1993 р. Якщо приватні підприємці мають сплачувати податок з доходів авансом щоквартально, то власник садиби може сплачувати податок з доходів від надання послуг з харчування туристів на підставі річної декларації (якщо ці доходи не звільнені від оподаткування згідно з наступним абзацом), або протягом 40 днів після закінчення звітного кварталу в частині доходів від розміщення туристів.
Для надання послуг з харчування туристів дуже важливо, що пункт 4.3.36 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889 від 22.05.2003 р. звільняє від сплати податку доходи, отримані від продажу вирощеної власником у своїй садибі сільськогосподарської продукції, в тому числі продуктів її первинної переробки. При чому садиба має бути надана для ведення особистого селянського господарства без збільшення паю, чи з присадибною ділянкою житлового будинку.
Власник садиби має подати туристам (на їх вимогу) довідку про своє право отримувати такі доходи без утримання податку. Форму довідки затверджує Кабінет Міністрів України.
Якщо власник садиби зареєструвався як приватний підприємець, то він має право без придбання патенту здійснювати торгівельну діяльність із продажу харчів вітчизняного виробництва, указаних у статті 6 закону "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" № 98 від 23.03.1996 р. (хліб і хлібні вироби, борошно, сіль, цукор, олія, молоко і вершки, крім згущених і добавок, безалкогольні напої, морозиво, дитяче харчування, яловичина і свинина, домашня птиця, риба, яйця, ягоди і садовина, медіа інші продукти бджільництва, картопля та плодоовочева продукція).
У разі суперечок щодо повернення частини податків треба пам'ятати, що за неповне або несвоєчасне перерахування власнику садиби суми надмірно сплаченого ним податку готівкою, через банк або відділення пошти, районний орган державного казначейства має накласти на податкову інспекцію штраф у розмір/ Ю, 50 або 100% суми податку (Інструкція Державного казначейства № 82 від 04.05.2005 p.).
5. Власник садиби, який хоче припинити діяльність у галузі сільського зеленого туризму, не має виконувати якісь додаткові формальності, якщо він не зареєструвався як приватний підприємець.
Процедура припинення реєстрації фізичної особи-підприємця визначена Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" № 755 від 15.05.2003 р. Вона є доволі тривалою і тому власнику садиби треба ретельно обміркувати, чи потенційна кількість туристів і доходи від їх обслуговування будуть достатні, щоб покрити витрати на реєстрацію або припинення своєї підприємницької діяльності.